Черпак Юрій Васильович
Інститут післядипломної педагогічної освіти
Київського університету імені Бориса Грінченка
y.cherpak@kubg.edu.ua

ОЛЕКСАНДР КОСТЯНТИНОВИЧ АНОХІН:
СТОРІНКАМИ БІОГРАФІЇ

Наведено маловідомі факти з біографії українського громадського діяча, лікаря-просвітника, активного пропагандиста фізичного виховання учнівської та студентської молоді О. К. Анохіна. Зокрема, звернено увагу на його захоплення спортом, широку публіцистичну, просвітницьку діяльність, насичену і різнопланову організаторську та літературну діяльність.
Ключові слова: фізичне виховання, гімнастика, спорт, О. К. Анохін.

Приведены малоизвестные факты из биографии украинского общественного деятеля, врача-просветителя, активного пропагандиста физического воспитания ученической и студенческой молодёжи А. К. Анохина. В частности, обращено внимание на его увлечение спортом, широкую публицистическую, просветительскую деятельность, насыщенную и разноплановую организаторскую и литературную деятельность.
Ключевые слова: физическое воспитание, гимнастика, спорт, А. К. Анохин.

Серед відомих діячів у галузі фізичного виховання, лікарів-просвітників, спортивних діячів кінця ХIХ  початку ХХ століття вирізняється постать Олександра Костянтиновича Анохіна (18821920) – видатного пропагандиста і просвітителя «тілесного виховання». Народився Олександр Костянтинович 14 серпня 1882 року (за старим стилем) у селі Дружківка Бахмутського повіту Катеринославської губернії (нині Донецька обл.) у родині «спадкового почесного громадянина» (за іншими джерелами – лікаря-«малороса» [8, с. 289]). У 1901 році юний Анохін закінчив Київську І-у гімназію [6, арк. 5] та вступив на медичний факультет Імператорського університету Св. Володимира в Києві, про що свідчить один із документів Державного архіву («Прошеніє» О. К. Анохіна від 4 вересня 1909 року [6, арк. 2]). Навчався він далеко не на «відмінно», але виконавши «усі умови, що вимагалися правилами про зарахування півріч» [6, арк. 5], 28 вересня 1910 року отримав свідоцтво про закінчення університету [6, арк. 5].
Уже в студентські роки О. К. Анохін займався важкою атлетикою та був викладачем гімнастики в Київському атлетичному і гімнастичному товаристві, яке очолював відомий спортивний діяч, «батько київської атлетики» [17, тит. арк], лікар Є. Ф. Гарнич-Гарницький [10, c. 292]. Пізніше О. К. Анохін, як невтомний пропагандист спорту на українських теренах, став володарем першого в Російській імперії диплому «Тренер з важкої атлетики» [18, с. 157]. Крім того, він був дійсним членом комітету Всеросійської спілки важкої атлетики, делегатом Всеросійського з’їзду представників атлетичних організацій, який відбувся 4 січня 1913 року [11, с. 44], де його було обрано суддею з важкої атлетики [11, с. 44]. На початку 1914 року за ініціативи О. Анохіна в Києві була проведена першість з важкої атлетики та боротьби серед атлетів-аматорів у Південно-Західній Росії, яка «пройшла на високому організаційному і спортивному рівнях» [11, с. 44]: «успіх цієї першості … перевершив усякі сподівання» [16, с. 8].
Ще в студентські роки Анохін підготував рукопис «Фізичне виховання людини. Його принципи та критика російських систем фізичного розвитку і системи Сандова. З двома таблицями рисунків (46 рисунків)» (1903 р.), у якому проаналізував різні системи фізичного виховання, дав рекомендації з їх удосконалення [19, с. 587]. З 1904 року друкув статті про спорт та гімнастику в журналі «Цикліст» [№ 3; № 11; № 20], підписуючи свої праці псевдонімом «Б. Росс», який пізніше став відомим у журналістських та наукових колах. Згодом, Анохін долучився до популярного в Києві молодіжного руху сокільства та скаутів [10, c. 292], став основоположником київського скаутингу, «до останнього подиху» зберігши «вірність скаутським ідеалам» [8, с. 290].
Після закінчення університету О. К. Анохін розпочав лікарську діяльність. Саме медицина була його основною професією як у мирний час, так і в роки Першої світової війни [10, с. 293]. У 1909 році він працював лікарем у 7-му Київському земському шпиталі [8, с. 290], а під час війни – у Першому київському комерційному училищі [12, c. 53].
У 1909–1912 рр. О. К. Анохін займався публіцистичною та просвітницькою діяльністю, багато друкувався у періодичній пресі: журналах «Сила і здоров’я», «Краса і сила», «Геркулес», «Спорт», «Спортсмен», «Російський спорт» та ін. Він чимало зробив для розвитку спортивної журналістики: у 127 випусках журналу «Російський спорт» публікувалася його повість «Атлет», яка, судячи з відгуків, привернула увагу читачів [19, с. 595].
24 вересня 1911 року О. К. Анохіна [20] було обрано заступником голови Київської футбольної ліги, створеної на установчих зборах представників Київського політехнічного інституту, Німецького гімнастичного товариства та інших спортивних організацій [9, с. 21–22]. Завдяки зусиллям Київської футбольної ліги розпочалися чемпіонати міста з футболу, будівництво футбольних майданчиків і полів, підготовка суддів, організація футбольних команд майже в кожному навчальному закладі. Більше того – Київська футбольна ліга однією з перших подала заявку до тимчасового комітету про вступ до складу Всеросійської футбольної спілки [9, с. 21–22] (у документах зазначено, що крім Київської футбольної ліги до неї увійшли ліги Харкова, Одеси, Севастополя, Миколаєва) [4, с. 10].
4 грудня 1908 року в Київському атлетичному і гімнастичному товаристві О. К. Анохіна було піддано публічному випробуванню комісією «згідно з п. 2 статуту Товариства […] із загальних предметів (анатомія, фізіологія і гігієна) та із спеціальностей – гімнастика, атлетика, боротьба і бокс». Олександр Костянтинович «виявив відмінні та широкі теоретичні і практичні знання, та йому було присвоєно звання викладача гімнастики, атлетики, боротьби і боксу» [6, арк. 7]. Це дало можливість О. К. Анохіну в 1909 році [6, арк. 8]. отримати посаду викладача гімнастики Першого київського комерційного училища [6, арк. 3]. За його програмою в училищі викладалося фізичне виховання. Основними засобами виховання О. К. Анохін вважав рухливі ігри, різноманітні види гімнастики, елементи окремих видів спорту та нескладну ручну працю. Зважаючи на те, що програми навчальних закладів нового типу акцентували увагу на лікарському та педагогічному супроводі процесу фізичного виховання школярів [5, с. 110], О. К. Анохін рекомендував двічі на рік проводити тестування фізичної підготовленості й стану здоров’я дітей. На кожного учня заводилася медична карта, де фіксувалися показники здоров’я та фізичного розвитку [5, с. 110; 6, арк. 2].
15 січня 1910 року відкрився кабінет фізичного розвитку та спорту «Veritas» під керівництвом В. К. Крамаренка, де практикував лікар О. К. Анохін [11, с. 45].
1 вересня 1910 року Олександр Анохін був прийнятий на посаду викладача гімнастики Київського учительського інституту [7, арк. 5], де він пропрацював 5 років, та з початком війни змушений був призупинити викладання. Однак, уже в серпні 1916 р. він подає «Прошеніє» на ім’я директора Інституту про відновлення його на посаді [7, арк. [б. арк.]]. У цей же період (1912 р.) його було призначено ще й ординатором хірургічної факультативної клініки при Імператорському університеті Св. Володимира в місті Києві [6, арк. 8].
У серпні 1912 року О. К. Анохін спільно з однодумцями зареєстрував київський гурток «Спорт», який проіснував до 1917 р. [8, с. 292] та став його Головою. У 1913 році з відкриттям у Києві Всеросійської промислової виставки почала функціонувати секція фізичного виховання як «відділ фізичного розвитку, спорту та полювання» [5, с. 143], яку очолював О. К. Анохін [8, с. 292]. Згодом відділ було перетворено на Київський олімпійський комітет, офіційно визнаний «упорядником Першої Російської олімпіади». Головою комітету було обрано О. К. Анохіна [8, с. 292]. Під його керівництвом для проведення олімпіади в Києві були побудовані: перший в Україні та Російській імперії стадіон «Спортивне поле» [11, с. 45], велотрек, тир й інші спортивні споруди [18, с. 158]. Для нагородження призерів були виготовлені медалі, перехідні кубки та інші нагороди, зокрема від лікаря Анохіна [11, с. 45].

У серпні 1913 року при Київському навчальному окрузі було створено Київське товариство сприяння фізичному розвитку і спорту [8, с. 292], до правління якого увійшов й О. К. Анохін. Спільно з найближчим соратником В. К. Крамаренком він керував курсами з підготовки викладачів гімнастики [15, с. 11], видавав журнал «Красота і сила» – офіційний орган Київського олімпійського комітету Всеросійської виставки 1913 року. Того ж року О. К. Анохін разом із В. К. Крамаренком і киянами О. Гриненком, Г. Чикваідзе та К. Павленком із Чернігова, світовими рекордсменами з важкої атлетики, багато їздив українськими містами, читав лекції, організовував показові виступи. Саме В. К. Крамаренко та О. К. Анохін стали фундаторами важкої атлетики на Поділлі, Житомирщині, Київщині та в інших губерніях [18, с. 156]. Крім того, О. К. Анохін був головним суддею на ковзанярських змаганнях у 1913 році [13, с. 12].
25 березня 1914 року О. К. Анохін склав обов’язки: «1) голови Київського олімпійського комітету, 2) голови Київського гуртка «Спорт» 3) члена комітету «Київського товариства сприяння фізичному розвитку і спорту» [1, с. 18]. У тому ж 1914 році «почесний співробітник «Російського спорту» [3, с. 4] О. К. Анохін разом з В. К. Крамаренком розробив проект гімнастичного містечка Київського навчального округу: «Містечко, обнесене парканом, вміщуватиме максимум 1,000 чоловік, які займаються футболом (норм. поле), на малому майданчику для ігор (800 кв. саж.), легкою атлетикою (1,800 кв. саж.), в басейні (800 кв. саж.), гімнастикою (800 кв. саж.), лаун-тенісом (3 майданчика), польовою гімнастикою» [14, с. 17]. На жаль, невідомо, де планувалося звести містечко і чи вдалося реалізувати проект, про який редакція журналу «Сокіл» відгукнулася: «Від душі можна вітати реалізацію цієї свіжої та досить сучасної думки» [14, с. 17].
Згідно з циркуляром № 21734 від 13 травня 1915 року О. К. Анохіна було включено до складу комісії з організації учнівських екскурсій у період літніх канікул, створеної при Київському навчальному окрузі [10, с. 299]. За даними М. Д. Зубалія, планувалося провести 17 екскурсій для школярів за трьома напрямами: релігійно-освітній – включав відвідування київських храмів; загальноосвітній – передбачав ознайомлення з природничо-історичними, археологічними та геологічними особливостями міста; спортивний – організацію і проведення туристських походів [10, с. 299–300].
Під час громадянської війни, а точніше з приходом до влади гетьмана П. Скоропадського, як стверджує сучасний український дослідник О. Западнюк [8], скаутські гуртки О. К. Анохіна залучалися до діяльності підрозділів зовнішнього спостереження, надаючи «безцінний матеріал для планування заходів безпеки та правопорядку» [8, с. 294].
Весною 1920 року [19, с. 595] Олександра Анохіна було заарештовано, а 6 квітня того ж року він помер у Лук’янівській в’язниці [8, с. 297]. Місце поховання досі невідоме.
Внесок Олександра Костянтиновича Анохіна в розвиток українського фізичного виховання важко переоцінити – так багато зроблено для наукового обґрунтування доцільності фізичної культури як шкільного предмета, стільки докладено зусиль до гармонійного розвитку української молоді, популяризації різних видів спорту, створення перших українських спортивних товариств і клубів…
Список використаних джерел
1. Анохин А. […] / А. Анохин // Русский спорт. – 1914. – № 14. – С. 18;
2. Анохин А. К. Стадион в Киеве / А. К. Анохин // Русский спорт. – 1916. – № 48. – 27 ноябр. – С. 4;
3. Антонович М. Как мы понимаем спорт (по поводу письма г. Славянского «Что есть спорт?») / М. Антонович, В. Крестьянсон // Русский спорт. – 1914. – № 21. – С. 4–5; 4. Віхров К. Футбол у школі : навч.-методич. пос. / К. Віхров. – Київ :Комбі ЛТД, 2004. – 256 с.;
5. Голощапов Б.Р. История физической культуры и спорта: учеб.пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. – Москва : Изд. центр «Академия», 2002. – 110 с.;
6. ДАК ф. 94, оп. 3, спр. 28;
7. ДАК, ф. 175, оп. 4, спр. 1;
8. Западнюк О. Олександр Анохін – скаутмайстер, спортсмен, лікар, громадський діяч / О. Западнюк // До 100-річчя українського скаутингу : зб. ст. з історії українського скаутингу. – Київ : ПП «Видавництво «Стародавній світ»», 2013. – С. 289–297; 9. Зубалій М. 95-річний ювілей Київської футбольної ліги / М. Зубалій // Фізичне виховання в школі. – 2007. – № 1. – С. 21–22;
10. Зубалій М. О. К. Анохін – ініціатор проведення у Києві першої Російської олімпіади / М. Зубалій // Сучасні проблеми фізичного виховання, спорту та здоров’я людини : зб. наук. пр. – Вип. 1. – Камянець-Подільський : «Аксіома», 2010. – С. 292–302;
11.Зубалій М. Д. О. К. Анохін – організатор Першої російської олімпіади в Києві / М. Д. Зубалій // Фізичне виховання в сучасній школі. – 2012. – № 1. – С. 43-46; 12. Зубалій М.Д. О. К. Анохін – розробник ранкової гімнастики / М. Д. Зубалій // Педагогіка і психологія : Вісник АПН України. – 2010. – № 4 (69). – С. 51–55; 13. Зявление от спортивных обществ г. Киева // Красота и сила. – 1913. – № 2. – С. 12; 14. Киев // Сокол. – 1914. – № 4–5. – С. 17;
15. Курсы гимнастики при Киевском учебном округе для воспитанников учительских семинарий // Красота и сила. – 1913. – № 2. – С. 11;
16. Первенство Юго-Запада Росии на 1914 год // К Спорту. – 1914. – № 9. – С. 8; 17. […] // Русский спорт. – 1916. – № 49. – 4 дек.;
18. Солопчук М. С. Історія фізичної культури та спорту :навч. пос. / М. С. Солопчук. – Камянець-Подільський : «Абетка-НОВА», 2001. – 236 с.;
19. Суник А. Российский спорт и олимпийское движение на рубеже ХІХ-ХХ веков / А. Суник. – изд. 2-е, исп. и доп. – Москва : Сов.спорт, 2004. – 764 с.;
20. Футбол в Киеве (от нашего корреспондента) // Русский спорт. – 1911. – № 60. – С. 6.

Дискурс здоров’я в освіті: філософія, педагогіка, антропологія, психологія